Трійця, Зелена неділя, Зелені, Глетчані або Троєцькі святки. Трійця, як і Великдень, не тримається числа. Зелені свята повністю залежні від Паски — їх відзначають на сьому після Великодня неділю, і здебільшого вони збігаються з червнем. Цього року Трійцю святкуємо 4 червня!
Трійця, після Різдва та Великодня, вважалася в народі одним з найбільших свят.
Трійця - одне з головних християнських свят, яке завершує пасхальний цикл свят і відзначається на п'ятдесятий день після Великодня, тому його називають ще П'ятидесятницею.
В основі свята лежить біблійна оповідь про зішестя Святого Духа на апостолів і розкриття істини існування Триєдиного Бога - Святої Трійці.
У давнину наші пращури пов'язували зелені свята з буйністю і живосиллям природи, в яку вони свято вірили. Про це наочно підтверджує вся сукупність дійств — оздоблення помешкань різноманітними травами та гілками дерев, а також русалієвими дійствами, супроти яких виступала церква.
Практично Зелені свята починалися з п'ятниці. Жінки до схід сонця йшли до лісу, щоб заготувати лікарських трав. Дехто намагався нарвати їх «на дев'яти межах» і давав коровам, щоб було багато молока. В цей день збирали також росу, якою лікували хворі очі.
У суботу, власне напередодні Трійці, селяни рвали материнку, чебрець, полин, лепеху тощо і прикрашали запашним зіллям світлиці — обтикували стіни, лави, вікна, образи, а лепехою притрушували долівку.
Ввечері на клечальну суботу йшли босоніж («щоб дерево не всохло») до лісу, аби запастися галузками клена, липи, ясена чи осики, і оздоблювали обійстя — ворота, тини, хлів, одвірки хати й стріху, а також оселю. Крім того, стежку, яка вела від дороги до порога («глетчану алею»), обтикували високими галузками окремо.
Щоправда, осикові гілки намагалися приправити лише в глухих кутах подвір'я, «щоб відьми не заходили». Загалом це дерево вважалося в народі «грішним», оскільки, як переповідає легенда, лише осика пропустила цвяхи, коли розпинали Христа; відтак у народі з неї не будували хат («бо гроза влучить у грішне дерево»), не виготовляли ритуальних речей, не цямрували криниць...
У Карпатах з клечальною суботою пов'язаний звичай просити вибачення. Переважно так вчиняли старші з найменшими і навпаки.
Першого дня Трійці дівчата йшли в поле чи ліс, плели по віночку і тримали їх до Петрівки, щоб у цей час русалки не залоскотали. У деяких регіонах також «ворожили на вінках»: кожна юнка несла до річки два вінки і пускала їх за водою — якщо вони сходилися, то в цьому році відбудеться шлюб.
На Бога-сина, тобто в понеділок, широко відзначали так званий поминальний день.
На значному терені України на клечальний понеділок, після відправи в церкві, з процесією всім селом обходили поля, щоб «град не побив посіви і засуха не випалила збіжжя». Хоругви та хрести прикрашали віночками з живих квітів.
Нарешті надходив третій — Бого-духів день, котрим власне і завершувалися трійчанські свята. У кожному регіоні його відзначали по-своєму.