Захоплення Криму — це нахабний плювок Кремля в обличчя творцям світової стабільності. Окупований Донбас — вибухівка, підкладена Москвою під континент. Тож відновлення цілісності України та європейської безпеки — клопіт колективний. А от третю проблему ніхто, крім нас, вирішувати не буде. Хоча таїть вона не менші загрози українському суверенітету.
Події останніх років допомагають краще зрозуміти, що сталось у Харкові на зорі нашої незалежності. Йдеться про розчленування української християнської території. Московія, розлючена відновленням споконвічного Київського патріархату, висадила десант "чорних чоловічків". І вони зробили те ж, що потім "чоловічки зелені" — в Криму й на Донбасі. Примусили єпископів, які вчора підтримали автокефалію, піти проти совісті. Кого погрозами, кого підкупом. Так утворилася 27 травня 1992-го на українських землях така собі церковна народна республіка.
Усі роки існування ця самопроголошена ЦНР виступала активним провідником "русского мира". Її ворожу сутність оголили перші ж місяці війни з РФ. Московські церковники стали на бік агресора. Закликали повсюдно Путіна. Агітували жінок не відпускати синів боронити Вітчизну, а чоловіків — не йти у військо. Відмовляли в молитві за воїнів України. Не хотіли відспівувати загиблих.
А з іншого боку — не ховаючи облич, благословляли приблудних терористів на "правий бій", освячували зброю для вбивства українців. Закликали паству "встати за віру", "піти у священний бій" або хоча б молитися за "побєду русскіх" над тими, хто не хоче жити під Москвою.
Порівняння ЦНР із самозваними ДНР і ЛНР хибує в одному. Церковний анклав не має окреслених територіальних меж. Від цього додаткова небезпека — невідомо, де ставити блокпости.
Керують цими "республіками" з Кремля.
Не терплять українського слова — не лише в молитвах. "Господь не розуміє українською", — пишуть у привласнених українських церквах. Цькують за мову, як було нещодавно із запорізьким ієреєм Анатолієм Ревтовим.
Наводнюють підлеглі території виключно московською літературою.
Сліпо сповідують кремлівські погляди на історію, попри їх антинауковість. Згадаймо недавні заяви настоятеля Києво-Печерської лаври про те, що Крим ніколи не був українським.
Нетерпимі до тих, хто не поділяє їхніх політичних і релігійних поглядів.
І, на що давно слід звернути увагу українським спецслужбам, кирилівські попи утримують власні силові структури. Вони є незмінними учасниками пропагандистських хресних ходів. Виїжджають по тривозі на захоплення храмів, на інші силові акції.
Лише побіжний обшук у так званій громадській організації "Православний союз "Радомир" минулого тижня виявив вогнепальну й холодну зброю, велику кількість набоїв. Скільки їх по Україні — зареєстрованих організацій із незареєстрованою зброєю? А скільки ховається в монастирях і лаврах?
Держава не має права втручатись у справи церкви. Але не тоді, коли та загрожує життю її громадян і самому існуванню держави.
Один із виконавців злочинного путінського плану Ігор "Стрєлков" Гіркін проникав в Україну в почті патріарха московітів.
Наприкінці минулого року з'явилося ще одне показове фото: патріарх Російської православної церкви Кирило ледве не обнімає нинішніх верховод терористів Донбасу.
Між цими світлинами — ріки крові й десятки тисяч смертей. На обличчі "духовного пастиря" — жодної тіні каяття. Навпаки, він омив закривавлені руки вбивць, убрав їх у дорогі костюми й поставив поряд із собою.
Ми з вами ламали голову: що робитиме Путін? З одного боку, йому перед виборами потрібна активізація у війні з Україною. А з іншого — він не може на неї піти перед загрозою нових санкцій. Тепер зрозуміло. Партнеру підіграє співучасник військового злочину — Кирило Гундяєв.
Саме цим можна пояснити посилення відкритих антиукраїнських демаршів церковної філії московітів. Хочеться сподіватися, влада цього разу не вичікуватиме. А українське суспільство — не подарує чужинським попам цинічного знущання над безневинною дитиною.
Потойбічна сльоза дворічного запорізького хлоп'яти має змити з нашої землі служителів нечистого, що вбрались у ризи Христа.